У Винарівському НВК навчальні заняття розпочинаються виконанням Гімну України всіма учнями закладу освіти

!!! У вкладеннях можна ознайомитися з програмою з патріотичного виховання в навчальному закладі

Національні символи України

24 листопада учні вшанували пям`ять жертв Голодомору хвилиною мовчання та запалили поминальні свічки

21 листопада у навчальному закладі відбулася виховна справа присвячена Дню Гідності і свободи. Діти вшанували пам`ять Героїв Небесної сотні.

27.11. проведено відкриту виховну справу до Дня пам’яті жертв голодомору 1932 -33 років

21 листопада - День Гідності та Свободи, в цей день в школі проведено урочисту лінійку, презентовано творчу роботу учнів на районний конкурс «З Україною в серці»

Протягом жовтня в ході заходів до 70-річчя визволення України від фашистських загарбників проводилися екскурсії до шкільного музею та меморіальних дощок вчителів-Винарівчан, які загинули в роки ВВв.

14 жовтня в навчальному закладі було проведено загальношкільну лінійку до Дня захисника України та ексапрес гру "Козацькому роду нема переводу"

13 лютого у навчальному закладі було проведено виховну справу присвячену 25-й річниці виведення рядянських військ з Афганістану та Дню пам`яті воїнів-інтернаціоналістів.Учні навчального закладу прослухали спогади очевидців тих страшних подій та вшанували воїнів хвилиною мовчання

29 січня в навчальному закладі учні 8 класу (кл. керівник Ткаченко ) ознайомили учнів зі страшними подіями під Крутами та вшанували жертв під Крутами.

22 січня у навчальному закладі відбулася урочиста лінійка присвячена Дню Соборності України

Герб

Малим гербом нашої держави є тризуб. Звідки і коли вперше з’явився він в історії України? Перша літописна згадка про тризуб датується Х століттям. Це був великокнязівський знак. Його зображення знаходимо на печатці Святослава Ігоревича. Пізніше знак тризуба карбується на срібних монетах великого князя Київського Володимира Святославовича.

Тризуб символізує трійцю життєтворчих енергій, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду і Життя). Саме тому тризуб ми можемо зустріти на цеглі Десятинної церкви, що знаходиться у м. Києві, на плитах Успенської церкви у м. Володимирі-Волинському. Його зображення присутнє також на варязьких мечах, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції. Український народ сприймає тризуб і як оберіг. Знак тризуба зображався в орнаментах тканин, килимів і навіть на посуді.

Державний прапор України

Український державний прапор – це офіційна емблема держави Україна, ця емблема має символ її університету. Український державний прапор представляє собою синьо-жовте полотнище прямокутної форми яке полягає з двох рівних по ширині горизонтальних смуг: верхня смуга – має синій колір, нижня смуга – жовтого кольору, співвідношення ширини прапора України до його довжини, становить 2 : 3.

Це поєднання кольорів синього і жовтого трактується багатозначно: це і мирне безхмарне небо, яке простягнулось над жовтим кольором хлібного поля – яке символізує мирну працю і достаток; це і поєднання символів знаходження золотого сонця у блакитному космосі. Все рівно головною ідеєю синьо-жовтого кольору є велика гармонія всього космосу, сонця, нашої землі й всього що на ній знаходиться.

Затвердження державним, синьо-жовтого національного прапора України, підтверджує єдність держави і народу, їх взаємозв’язок який може бути тільки нерозривним.

Прапори держав різних народів відомі нам з давніх часів. Стародавні прапори на Русі були у великій пошані ще за часів язичництва. Навіть коли було запроваджене Християнство, прапори освячувалися зображенням животворного Хреста. Цей обряд був перейнятий від греків. В ті часи слов’яни обожнювали свої прапори і тому вірили, що під час війни, вони найсвятіші від усіх інших ідолів. Прапороносцями призначали найвидатніших богатирів, богатирі мали за обов’язок постійно тримати свій прапор над полем битви, та пильно оберігати його. Під час бою, значення прапора було дуже велике. Наприклад: якщо прапор стояв нерухомо, „простирающееся яко облаци” то всі знали що битва проходить успішно.

На сьогоднішній день, державний прапор України, постійно майорить на будинку Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, на будинках місцевих рад народних депутатів, на будинках всіх державних установ та закладів нашої держави.

Синьо-жовтий Державний прапор України завжди підіймається при відкритті важливих міжнародних конференцій, під час проведення офіційних церемоній, при врученні різноманітних міжнародних спортивних нагород. Наш прапор це символ могутності та незалежності нашої держави України.

Гімн України

"Ще не вмерла України"

Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Слова: Павла Чубинського

Музика: Михайла Вербицького

Державний Гімн України

Тільки один рядок з пісні Державного Гімну України, прості слова, які дали назву цьому віршеві українського поета Павла Чубинського, на протязі більше 150 років викликали неабиякий страх у декількох режимів: польського-шляхетського, царського, румунсько-боярського. Ще у недалекому минулому, за те що виконували цю пісню, за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися. На батьківщині Павла Чубинського: згаданий вірш був категорично заборонений, його не публікували жодні видання. І нарешті наприкінці 1989 р. над поновленою могилою Павла Чубинського, на Книшевому кладовищі в місті Бориспіль, згадана пісня, воскресла із мертвих, та знову полилася у рідному краї цього поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Цю яскраву пісню підхопив численний натовп тих, хто прийшов уклонитися пам'яті вірного сина своєї Батьківщини.

Цей випадок не єдиний, коли пісня, деякий тривалий час замовчувана, знову відродилася, розправила свої зв'язані крила. На західноукраїнських територіях ця пісня тривалий час, а точніше до вересня 1939-го, була одна з найпопулярніших українських патріотичних пісень: якщо вона не звучала публічно, то завжди жила у серцях тих людей, які щиро вірили у духовне відродження Українського народу.

Ще один раз на широкому громадському зібранні ця пісня прозвучала 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Виконав її Кубанський народний хор під диригуванням В. Захарченка, отримавши в цей день високу Державну премію Української РСР імені Тараса Григоровича Шевченка.

Доля багатьох патріотичних пісень подібна до долі Українського народу. Завжди коли народ оживав, - оживали й воскресали і пісні його. Коли Український народ гнітили неволя, духовне рабство, замовкала на той час й народна душа, хоча ніколи вона й не завмирала. Дуже багато різноманітних патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, завжди вселяючи у серця Українців віру в краще майбутнє.

Виникнення цього творіння (на початку як поетичного тексту, а через деякий час як пісні) пов'язане із різноманітними суспільно - політичними умовами, в яких жив український народ в період другої половини XIX століття, а точніше - у 60-ті роки. На східно - і західноукраїнських землях цей період вважався періодом піднесення національно-визвольного руху. В цей час виникали нові українські видання (журнали "Мета", "Основа", "Вечорниці" та деякі інші), недільні школи, товариства, серед яких "Київська громада", навколо неї об'єдналися представники передової української інтелігенції (М. Драгоманов, В. Антонович, Т. Рильський, П. Чубинський та ін.)

У Галичині зміцнювався народовський табір, у середовищі цього табору дедалі більше поширювалися ідеї духовного поєднання двох частин України. Також зростали почуття культурної й історичної спорідненості слов'янських народів, які свого часу почало затверджувати у програмних документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі національного піднесення, яке почалося в 60-ті роки, особливо зростала роль творчості Тараса Григоровича Шевченка, з ім’ям якого пов'язувалися надії на духовне відродження Українського народу. Велику роль у літературному процесі даного періоду відіграли Марко Вовчок, П. Куліш, О. Кониський, Ю. Федьковичта та інші письменники.

В 1871 році в цей час в Києві виходить скромна збірочка віршів "Сопілка" П. Чубинського (під псевдонімом Павлусь). Йому як поетові судилося зайняти скромне місце в історії української літератури. Основна його заслуга була у етнографії та фольклористиці. Проте Павло Чубинський створив і низку віршів, які залишилися жити і на сьогоднішній день, серед них і - "Ще не вмерла України". Також можна без перебільшення сказати, що після "Заповіту" Тараса Шевченка у дожовтневий час це був один із найпопулярніших творів української поезії, незважаючи на різноманітні заборони й переслідування, котрим він постійно піддавався з боку тодішніх офіційних властей. Також необхідно сказати що особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях України.

Вірш "Ще не вмерла України" з’явився, 1862 року і одразу „впав в око” царським властям: у тодішніх донесеннях про українофільську діяльність поета він фігурує як крамольний твір. Через рік Павло Чубинський за свою дуже велику любов до України потрапляє на заслання до Сибіру.

Певним поштовхом до написання цього твору послужив сербський гімн, котрий був поширений серед тодішньої київської молоді. Співали тоді "Ще не вмерла України!", а подекуди й на цей час співають на мотив того ж сербського гімну.

Під яскраве українське небо ця пісня злетіла з Галичини. В четвертому номері часопису ''Мета", який вийшов у грудні 1863-го року, текст вірша "Ще не вмерла України" побачив великий світ разом з віршами Кобзаря "Мені однаково...", "Н. Костомарову", "Заповіт". Під всими цими творами стояв підпис "Шевченко".

Згадані вірші Тараса Шевченка з'явилися на хвилі деякого зростання почуття кровної спорідненості між обома частинами України, глибокого зацікавлення козацьким епосом, творчістю І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, котрий одним з перших на той час почав налагоджувати взаємини з письменниками Галичини й Буковини. У листі до Б.Дідицького (опублікований 1863року у газеті "Слово") він написав таке: "Знайте ж хоч ви, що в нас тепер іде велике змагання за нашу спільну словесність... Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові в Бескидах голос лунає. Застогне галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить".

Особливо велике значення у спорідненому духовному спілкуванні між двома частинами України також мала творчість Т. Шевченка, окремі твори якого, та звістки про нього проникали на той час у Галичину вже в середині 40-х років. Є щось неймовірне у тому, що вірш П. Чубинського "Ще не вмерла України" був приписаний Тарасу Шевченку. Ті люди, які надсилали до "Мети" тексти Тараса Шевченка, згаданий вірш подали за вірш Шевченка, а видавці цього журналу сприйняли їх за такі, що належали одному авторові, до якого, на той час, вони ставилися з побожністю. Так почав своє життя повний текст майбутнього гімну України.

Через журнал "Мета" вірш П. Чубинського набув неабиякої популярності серед галицької молоді. Через декілька років він був покладений на музику. Сьогодні вже важко докладно з'ясувати, які саме чинники в цьому зумовили причину озвучення тексту. Але є деякі факти, що спонукали народження музики для цих слів, все ж таки варто навести. В 1864 році новостворений у Львові український центр готував до постановки на сцені написану українською мовою "комедію-оперу" письменника Кароля Гейнча (1820-1860 pp.) яка називалася "Поворот запорожців з Трапезунда" (опублікована 1842 року в Києві). На той час, до цієї вистави, що тоді була поставлена під назвою "Запорожці", композитор і написав музику до існуючих там слів: "Ще не вмерло Запорожжя".

Слова ці, це не що інше як перероблені слова вірша Павла Чубинського, котрий з цієї вистави розпочав своє нове життя в музичному супроводі. У газеті "Слово", обережно висловлюючись про саму п'єсу, котра великого ефекту не викликала, безіменний рецензент звертає увагу: "Похвально згадуєм, однак, за хор козаків, котрий прекрасну пісню "Ще не вмерло Запорожжя", співану після музики отця Вербицького в той вечір по-первий раз на сцені, по желанию публіки мусили повторити".

І все таки залишається загадкою, кому саме спала на думку ідея вставити в "комедію-оперу" К. Гейнча, цей вірш-пісню "Ще не вмерло Запорожжя". В яку дію було введено хор козаків? Після вивчення твору К. Гейнча можна висловити припущення, що ця пісня співалася в другому акті, шостій сцені, де зображено повернення козаків додому на Запоріжжя з морського походу:

Честь тобі і слава, о великий Боже,
Що-сь нам дозволив години діждати,
Дороге серцям нашим Запорожжа,
Рідних і землю нашу оглядати.

День незалежності України

16 липня в 1991 році, уперше було відзначено День Незалежності України. В 1990 році 6 липня - Верховна Рада Української РСР прийняла ухвалу Декларації про державний суверенітет України. Також, в той же день 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила ще один документ - постанову «Про День проголошення незалежності України». У цьому документі зазначено: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року.

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ПОСТАНОВЛЯЄ:

Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Через деякий час в тому ж 1991 році 18 червня, були внесені відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, після чого, в переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня - День Незалежності України».

Так як 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила цей Акт про проголошення незалежності України, виникла потреба змінити дату святкування цього Дня. З цього приводу 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову „Про День Незалежності України ”. У ній зазначено:«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. На Всеукраїнському референдумі ще в 1991 році, 1 грудня було підтверджено святкування Дня Незалежності України.

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Вважати день 24 серпня Днем Незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.

Згідно з цим, 5 червня 1992 року Верховна Рада України винесла постанову: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня - День Незалежності України» замінити словами «24 серпня - День Незалежності України». З цього приводуДень Незалежності України щороку відзначається 24 серпня.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення незалежності України. У цьому документі говорилося: „Виходячи Із смертельної небезпеки, яка нависла було над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність Українита створення самостійної української держави - України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення".

За цей Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На карті, світу постала нова самостійна держава - Україна, яку потім визнали всі країни світу.

Акт проголошення незалежності України

Акт проголошення незалежності України, вміщений у бюлетень для голосування на всеукраїнському референдумі, жовтень 1991 р.

Акт проголошення незалежності України - документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави - України. Після цього Українська Радянська Соціалістична Республіка, перестала існувати юридично.

Верховна Рада України

Постанова Верховної Ради Української РСР про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ПОСТАНОВЛЯЄ:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти Законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум й підтвердження акту проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради. Української РСР

Л. Кравчук

22 серпня 1991 року, м. Київ.

Постанова Верховної Ради України про військові формування в Україні

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ;

1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.

2. Утворити Міністерство оборони України.

3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету міністрів і Національного банку України.

Голова Верховної Ради Україна Л. Кравчук

місто Київ, 24 серпня 1991 року

Двадцять четверте серпня - святковий день для України

Коментарi